Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, тележурналістка Анна Анісімова
У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». У його рамках сьогодні пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Анною Анісімовою – талановитою вихованкою факультету журналістики – про її досвід професійного становлення та успіху.
- Аню, минулого року ви дистанційно захистили магістерську, маєте диплом із відзнакою. Ще за часів студентства активно працювали на телебаченні – спочатку на телеканалі «Вільний простір», потім на «TV5» у Запоріжжі. Зараз мешкаєте і робите кар’єру в центрі. Ми щиро пишаємося вами! Розкажіть, будь ласка, детальніше, чим займаєтеся нині.
- Іще в 2017 році я переїхала до столиці підкорювати загальнонаціональну журналістику. Так сталося, що потрапила на соціальний проєкт «Говорить Україна», де і зараз офіційно працевлаштована. Але через рік роботи на проєкті пішла в декретну відпустку та повернулася до рідного міста. Почалися суворі «мамські» будні. Почала помічати, що втрачаю себе, а що робити з цим – не знаю. Потрібен був розвиток, спілкування. І коли синочку виповнився рік, я вступила до магістратури. Однак і цього мені виявилося замало для розвитку і ми з родиною переїхали знову до столиці. Зараз працюю інформаційною продюсеркою на регіональному телеканалі Київщини «Погляд». Займаюся безліччю проєктів – від інформаційно-аналітичних до розважальних, слідкую за життям регіону, займаюся пошуком ідей та експертів для етерів, кожного тижня заводжу десятки нових знайомств, інформаційні запити та бази контактів теж на мені. Життя кипить і я тримаю руку на його пульсі!
- Наскільки впевнено ви почуваєтеся на такій роботі? Досвід запорізьких телеканалів допомагає?
- Свою журналістську діяльність я почала ще на першому курсі в районній газеті Пологівщини «Районка». 
Це була одна з перших практик, де я впевнилася, що журналістика – то моє. Тоді був сезон відпусток серед колег, а для мене – час, щоб показати себе. Тоді по кілька моїх матеріалів виходило щотижня. І це спонукало підкорювати нові вершини. На третьому курсі пройшла співбесіду і потрапила до «Медіашколи», де провідні телевізійники України проводили тренінги для запорізьких журналістів. Результат – робота редактора інформаційного відділу на новоствореному телеканалі Запорізької області «Вільний простір». Там пізнала всю романтику телебачення і закохалася в нього. Потім був телеканал «TV5», а там – власна програма, яка виходила п’ять разів на тиждень, робота гостьової редакторки інформаційного відділу та багато інших проєктів. Тож якщо поглянути загалом, а це ще далеко не все, то так, Запоріжжя виховало впевненість у собі щодо роботи.
А ще зустріла одну колегу з місця, де вперше проходила практику в Пологах. Виявляється, вона живе поряд у Приірпінні. І тут нас доля звела.
- Наскільки я зрозуміла, професія вам дуже подобається. А що найбільше цінуєте в роботі журналіста?
- Бути в епіцентрі всіх подій, заводити нові знайомства. Головне, люблю командну роботу, бо завдяки кожному гвинтику у процесі створення нового телевізійного продукту виходить дещо круте та незвичайне. Як говорять, одна голова добре, а дві – ще краще, тільки у нас не дві, а десятки голів, і кожна з них креативна та цікава.
- Що вам більше імпонує – робота в розважальній журналістиці чи інформаційній, на новинах?
- Сто відсотків – інформаційна журналістика, з неї я почала творчий шлях і до цього часу не зійшла з нього, але і розважальна також присутня в моїй роботі, хоча, можливо, я ще не відкрила її настільки, щоб відмовитися від потоку подій, новин. Життя покаже.
- Працюючи в Києві, як ви оцінюєте різницю між центральними та локальними ЗМІ? Що дала вам столиця особисто?
- Різниця в масштабах. Я гадаю, потрібно починати з малого, тільки поступово все вийде. Це мій досвід, можливо, у когось по-іншому.
Столиця дала нові можливості, друзів, колег, команду, нове бачення та нові перспективи. Я отримала новий дім, бо він там, де мені і моїй родині добре. Саме тут багато чого я спробувала та отримала вперше. Зараз я живу не в Києві, а в Бучі (20 км від Києва). Це прекрасне місто, яке розвивається.
А ще на роботу я добираюся… ліфтом. Бо живу над приміщенням телекомпанії.
- Як старші колеги ставляться до того, що ви навчалися саме в ЗНУ?
- Так склалося, що на всіх моїх роботах керівників цікавить не моя освіта, а більше, яка я фахівчиня. А цим я завдячую своїй освіті та рідній alma mater. Виявляється, журналістський світ настільки тісний, що годі й уявити. Те, що постійно зустрічаю своїх, уже не дивує. Наприклад, я прийшла працювати на регіональний телеканал Київщини, а тут працює п’ятеро моїх земляків. 
Серед них Ольга Кайда, випускниця нашого факультету – шеф-редакторка інформаційного відділу. Виявилося, що ми не тільки з одного навчального закладу, а й жили на одному блоці в гуртожитку, але не зустрілися, бо вона тільки закінчила навчання, коли я його розпочала. Ось так буває. То що ж можна говорити про ставлення колег, якщо багатьох із нас об’єднує минуле в ЗНУ?
- Чи згадуєте університет «незлим тихим словом»?
- Нещодавно зустрічалася з Катею Поляковою, випускницею ЗНУ, і ми згадували наше студентське життя. Дякую факультету журналістики за ці спогади! Навчання було в задоволення, кожен день – новий виклик. Дякую факультетові за те, що було в нас багато практик: завдяки цьому вдалося спробувати та «розкуштувати» справжню журналістику.
Завжди знала, що наші викладачі в будь-якій ситуації протягнуть руку допомоги, не осудять, підтримають. Із теплом згадую поради Віктора Володимировича, який завжди цікавився не лише успіхами на творчій ниві, а й тим, що коїться на душі. Алла Іллівна Тернова – мій науковий, творчий, креативний наставник, яка стала не просто моїм Учителем, а й справжнім другом. Кожен із викладачів зробив свій внесок у те, що в мене створилося враження і відчуття: мій факультет – це родина, і не важливо, чи ти студент зараз, чи навпаки багато років тому закінчив університет, тебе пам’ятають і радіють твоїм успіхам. Люблю мій рідний факультет журналістики ЗНУ!
- Від простої дівчини з Поліг до київської тележурналістки – чудовий злет, вартий поваги. Про що ще ви мрієте, які перспективи в кар’єрному зростанні бачите для себе?
- Планів і мрій багато, я до них рухаюся впевненими кроками. Говорити про те, чого не досягла – не буду, бо волію ділитися тільки своїми результатами. Знаю одне: я на досягнутому не зупинюся, треба тільки почекати, поки підросте мій синочок, і тоді буде більше можливостей для маневрів.
Але вже зараз необхідно робити вибір: чи залишитися інформаційною продюсеркою на регіональному телеканалі, чи повернутися в соціальну журналістику. Це питання стоїть гостро.
- І традиційне запитання: що побажали б нинішнім студентам?
- Не сидіть на місці, рухайтеся, заводьте нові знайомства, не бійтеся нового, не бійтеся роботи, не опускайте руки, слухайте своїх наставників, будьте впевнені в собі та цінуйте студентські роки – їх не повернути. І головне – шукайте себе та закохуйтесь у своє покликання. Буде важко, але все вийде!
На фото:
На студентській практиці в «Юніверс-ЗНУ» (2013 рік)
Анна Анісімова за студійною роботою.
Із виконавчим директором Запорізького регіонального відділення Асоціації міст України Ігорем Бірюковим (2016 рік).
Із головою Київської обласної державної адміністрації Василем Володіним.
Із учасником 25-ї української антарктичної експедиції Євгеном Прокопчуком.
Підготувала доцент кафедри журналістики
Мирослава Чабаненко