Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: інтернет-журналістка, редакторка газети, вихованка журфаку ЗНУ Віталіна Грищенко
У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». У його рамках сьогодні пропонуємо вашій увазі розповідь про досвід професійного становлення та успіху Віталіни Грищенко – талановитої вихованки факультету журналістики ЗНУ.
- Віталіно, нещодавно, блукаючи в соцмережах, із приємністю довідалася, що ви є головним редактором газети «НАШе Життя: новини» у Василівському районі Запорізької області. Дякую, що погодилися на інтерв’ю. Ми пишаємося такими випускниками! Хотілося б почути історію вашого становлення як фахівця. Але для початку поясніть, будь ласка, чому саме таке написання назви видання?
- Приємно бути випускником, яким пишаються! Так склалося, що коли я переїхала на Михайлівщину (з січня 2021 року – частина Василівського району), тут було лише одне друковане видання – районна газета, яку на той час фінансували з державного бюджету і тому вона, звісно, була обмежена у своїх можливостях. Я трохи публікувалася в ній, але завжди вважала, що суспільство може отримувати більш об’єктивну інформацію тільки тоді, коли аналізує різні джерела. На території району функціонує благодійна організація «Благодійний фонд імені М. А. Шаламова», яку організувала в 2014 році місцева меценатка Галина Шаламова в пам’ять про свого чоловіка – почесного громадянина Михайлівського району Миколу Архиповича. У свідоцтві про реєстрацію нашої газети вказано, що я є її засновником і видавцем, але фінансується вона за підтримки цієї благодійної організації, тож у назві вирішили відобразити цей внесок у розвиток нашого інформаційного поля. 
Перебравши декілька варіантів, зупинилися на використанні абревіатури НАШ (Николай Архипович Шаламов). Так і з’явилася назва «НАШе Життя»…
- Газета була заснована 2016 року. Як ви стали її редактором?
- Кар’єрних сходів не було, посада редактора відразу дісталася мені, оскільки я, власне, і створювала цю газету з нуля. Хотілося, щоб це було видання, яке приваблюватиме не лише старше покоління, а й молодь. Тому в нашій газеті свого часу існували рубрики з анонімними чи відкритими повідомленнями, де молодь передавала одне одному привіти і зізнавалася в почуттях (одного разу навіть пропозицію одружитися через нашу колонку робили); а також ми подавали в газеті «живі» фото (наче зі світу Гаррі Поттера), які можна було сканувати через спеціальний додаток та переглядати у відеоформаті. На жаль, довго інтерес молоді це не тримало–тільки доти, доки були цікаві перші спроби. Але сучасне покоління нам вдалося залучити через фейсбук-сторінку, яка дає можливість більше «інтерактивити». Тепер плідно працюємо для інформування нашої аудиторії з широкого спектру питань: економіка, медицина, рішення місцевих органів влади, культура, освіта тощо.
- На сайті газети зазначено: «Працюємо з любов’ю до читачів!». Наскільки, на вашу думку, важливо пам’ятати про людський фактор у роботі журналіста?
- Максимально важливо, адже наша робота полягає саме в тому, щоб збирати і роз’яснювати людям інформацію, зібрану з різних джерел.
- Що вам більше імпонує – робота в пресі чи в інтернет-ЗМІ? У вашому послужному списку відображено ще дві редакції…
- Я ніколи, чесно кажучи, не думала, що працюватиму в газеті, і на третьому курсі профільним напрямом обрала інтернет-журналістику. Моя перша робота була на порталі «IP News», я там кілька разів проходила практику ще будучи студенткою, коли в них з’явилося вакантне місце, мені зателефонували і запропонували його зайняти. І я дуже рада, що моє перше робоче місце було саме там, адже атмосфера взаємопідтримки та взаємодопомоги, яка панувала в редакції, ті завдання, які стояли переді мною, впевнили мене в тому, що я обрала життєвий шлях, яким мені дійсно подобається крокувати. Я тоді, пам’ятаю, одна з перших приходила на пресконференції з нетбуком і в онлайн-режимі виставляла новини.
На початку розвитку газети, ми теж створили сайт, однак аналітика показала, що в порівнянні з тією ж сторінкою в ФБ, він дуже програє. Наша аудиторія, якщо заходить в інтернет не по роботі, то для розваги. А сторінка в соціальній мережі міксує розважальні пости з інформативними, тож і ефект кращий. Ну а сайт зараз використовується як форма для подання оголошень в газету, тоді як на сторінці газети в соціальній мережі я використовую все те, чому навчилася на дисциплінах з інтернет-журналістики.
- Як ви ставитеся до того, що позиції друкованих ЗМІ на медіаринку стають дедалі слабкішими? В районах традиційна преса теж зникне?
- До районної преси люди звикли. Це - про старше покоління, але молодь, як я вже зазначала, до читання друкованого видання важко залучити. Для молоді ми робимо відео в нашій спільноті в ФБ, конкурси та розіграші, опитування... А ще мені подобається, що в соціальній мережі відразу видно результат роботи, який ефект викликав допис (за вподобайками і коментарями, які ми принципово завжди робимо відкритими). Але при цьому, як я помітила, до друкованого видання більше довіри, ніж до електронного! Можливо, через те, що новину на сайті можна виправити, а в газеті - вже ні. Що буде через 15-20 років - мені спрогнозувати важко, але те, що наклади районних газет з кожним роком зменшуються - це однозначно.
- Грищенко – ваше прізвище за чоловіком, а дівоче – Бистрицька. Ви навчалися у групі, де я працювала куратором. Пам’ятаю таку студентку: завжди самі п’ятірки, бадьорий настрій, багато подруг, легкий і душевний характер. Зараз переглядаю ваш профіль на ФБ і бачу: ви реалізували себе як жінка, відбулися як мати, при цьому редактор газети, а ще знаходите час для хобі – займаєтеся художнім розписом посуду й одягу. Звідки черпаєте натхнення?
- Ніколи про це не думала. Мені здається, є якийсь колообіг натхнення в природі. Причому не життя дає натхнення, щоб творити, а творчість дає натхнення жити. І родина, і робота, і художня діяльність дають мені наснагу на реалізацію якихось задумів.
- На одній чашці з вашим дизайнерським оформленням написано: «Коли душа квітує». Це про вас?
- Насправді, це про мою маму Наталію Бистрицьку і її хобі: вона працює у моїй рідній Богданівській школі, веде там гурток «Віола», де вони з дітками вирощують квіти. Якось у них проводився конкурс, і я для розіграшу зробила цю чашечку.
- Чому ви з вашими здібностями і талантами не ринулися підкорювати столицю, як багато колишніх студентів-журфаківців?
- Не амбітна, мабуть. Та просто знайшла себе тут – на батьківщині чоловіка. Можливо, для жителів міста це за межею розуміння, але я отримую задоволення від життя на природі, а ще більш щаслива, що я можу працювати тут за спеціальністю, яка є не зовсім «сільською». Ось тільки уявіть собі, міські журналісти, що я, поспішаючи на чергову сесію чи інтерв'ю, можу нарвати з дерева жменю черешень, проїхати повз поля щедро налитого колосся, вдихаючи пахощі квітів, букети з яких можу змінювати в кабінеті ледь не щодня! Це така атмосфера, яку просто не передати словами! Я щиро радію успіхам своїх колег, але сама я ніколи не прагнула бути відомою, просто хочу, щоб моя робота приносила користь іншим. Досить часто читачі звертаються за роз’ясненнями з проблемних питань і моя робота – знайти можливість їм допомогти. Тут ми вперше почали вести онлайн-трансляції сесій селищних/районних рад, а у відповідь нам пишуть слова вдячності за те, що бачать, як приймаються рішення. Взагалі, пропрацювавши певний час у Запоріжжі, хочу сказати, що там мені,в сенсі професії, було легше. В місті засоби масової інформації далі від людей, а тут всі ближче, зокрема, органи місцевої влади. І з цим складно працювати, адже потрібно зберігати об'єктивність у висвітленні інформації.
- І на останок кілька слів про alma mater: що вам дав університет, що ви побажали б нинішнім студентам?
- До університету я вступала у 2010-му році 16-річною дівчинкою і, власне, в ньому до 2015-го я сформувалася як особистість, пройшовши процес дорослішання та самостійного проживання у гуртожитку, знайшла друзів, із якими і зараз рада почутися/побачитися. Наприклад, періодично на телефонному зв’язку з нашою колишньою старостою Катею Недашківською (Кізім), і зовсім поріднилася з гуртожитською сусідкою Настею Грищенко (вийшла заміж за її брата), рада бачити в гостях Лєру Загорулько і Ксюшу Іванову, а ще – друзів із інших факультетів. Університет – це один з найяскравіших періодів мого життя! Найбільше, за що я хвалю наш журфак, - велика кількість практик!
Студенти, якщо ви дійсно хочете пов’язати своє життя з журналістикою, користуйтеся цією можливістю! Якою б повною не була теорія, вона не навчить вас професійно спілкуватися з людьми різних галузей діяльності, відчувати співрозмовників і розуміти, про що вони говорять між рядків! Журналістика відрізняється від написання творів у школах і часто буває цілком технічною, а не творчою, тому намагайтеся дивитися на життя у професійному полі, вимикаючи суб’єктивні уявлення. А ще – прислухайтеся до викладачів, адже факультет журналістики відрізняється ще й тим, що багато педагогів пройшли власний журналістський шлях.
Хочу подякувати Ірині Станіславівні Бондаренко за знання законодавства, викладачкам інтернет-журналістики – Наталії Анатоліївні Виговській та вам, Мирославо Вікторівно, за вміння працювати з різними інформаційними форматами. Ще багато корисного я взяла для себе під час написання дипломної роботи про онлайн-інтерв’ювання з Віктором Володимировичем Костюком. Тоді наукових досліджень було зовсім мало в цьому напрямі, але під його вмілим керівництвом дипломна робота стала для мене потім дороговказом на професійному шляху. Словом, університет став для мене відправною точкою до підкорення своїх особистих вершин, і за це я йому щиро вдячна!
Підготувала доцент кафедри журналістики
Мирослава Чабаненко