Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: тележурналістка, інтернет-журналістка, медіатренер, викладачка журналістики і дослідниця Юлія Кияшко
У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Сьогодні в його рамках пропонуємо бесіду з однією з найбільш талановитих і відомих вихованок факультету журналістики - Юлією Кияшко. Незважаючи на молодий вік, це фахівчиня з солідним і цікавим послужним списком. Сьогодні вона перебуває в Чехії, працює на інформаційний ресурс «ProUkraїnu», створений для підтримки наших земляків. Ми вирішили поспілкуватися з нею, щоб поговорити про все це.
- Юлю, ви навчалися в нас у період заснування факультету журналістики, були серед перших співробітників новоствореного тоді медіацентру. З тих пір пройшли багато професійних сходинок, за кожну з яких ми можемо щиро пишатися Вами як нашою випускницею! Та насамперед розкажіть, будь ласка, як опинилися в Чехії, чим займаєтеся там?
- Вітаю! Дякую за можливість поділитися інформацією і запрошення розповісти свою історію. В Чехії я опинилася через війну в Україні. Тільки це стало причиною мого перебування в іншій країні. Сподіваюся і впевнена, тимчасового. Хочу підкреслити, що йдеться не про імміграцію, а про евакуацію з дитиною до більш безпечного місця. Я опинилася в Чехії подібно до тисяч інших жінок, які вимушених виїхати з небезпечних територій. Зараз працюю в інтернет-виданні «ProUkraїnu». Це інформаційний ресурс про українців та для українців, які опинилися в Чехії через війну.
- Багато українських мігрантів готові працювати в будь-якій галузі, не обов’язково за фахом. Ви ж займаєтеся журналістикою. Більше того - вас оточує дружнє коло колег, зокрема з рідного Запоріжжя. Це просто так пощастило чи результат цілеспрямованих зусиль?
- Варто враховувати, що я не їхала до Чехії як мігрантка, яка готувалася до життя в іншій країні. Мігранти готуються, вивчають країни, з певних міркувань обирають ту чи іншу, готують документи, вчать мову тощо. В мене від початку не було мети залишати батьківщину. І на сьогодні є мета повернутися. Тому плани працювати тут в якійсь галузі я не будувала, взагалі ніяких планів не було. Єдине, що я розуміла - що я можу бути корисною для таких же жінок, як я, оскільки маю досвід в медіа, вмію працювати з інформацією та з людьми. В моєму рюкзаку (єдина поклажа, з якою довелось евакуюватися), був набір гаджетів для громадянської журналістики. Символічно, що буквально напередодні, викладаючи «Телевізійну журналістику» для студентів Університету державної фіскальної служби України в м. Ірпіні, я робила акцент на продакшені, який може здійснити в сучасних умовах журналіст, опинившись будь-де і з мінімальним набором техніки. Таким чином, я і сама була готовою до того, чому вчила.
Узяла все елементарне, але необхідне, щоб за потреби мати змогу зробити відеосюжет навіть у потязі чи серед степу. Так і вийшло - мій перший відеосюжет був із Центру гуманітарної допомоги українцям у Чехії. Саме тоді я відчула, що можу бути продуктивною і корисною в новій країні! Довелося, звичайно, після професійного обладнання, програм монтажу перейти на смартфон і найпростіші технічні засоби, але це був для мене челендж. Добре, що тимчасовий. Зате, якщо я повернусь колись до викладання, жоден студент не зможе мене переконати, що це неможливо )) Просто треба не спати взагалі і опинитись дійсно в екстремальних умовах (це якщо коротко).
В інтернет-видання «ProUkraїnu» я потрапила вже за кілька тижнів після приїзду, після співпраці з одним волонтерським проєктом, для якого я все ж таки встигла зробити кілька матеріалів. Медіа «ProUkraїnu» створила запорізька журналістка Наталія Агаркова. Ідея і реалізація цього проєкту цілковито належить їй, зараз вона - головна редакторка видання. Вважаю це неймовірним журналістським успіхом і результатом наполегливої праці, а також справжнього професіоналізму - донести, переконати, пояснити необхідність такого українського медіа нашим чеським колегам, які погодилися допомогти.
Сам факт перебування значної кількості українців у новій країні у незвичному для них статусі, людей, які рятуються від великої біди, спонукає до дій. Співпраця з чеськими колегами почалася зі знайомства з Євою Шимковою - заступницею головного редактора Blesk.cz. Так з’явилася українська редакція в будівлі Чеського Центру новин (CNC - Czech News Center).
Зараз є одна мета і вся команда працює над нею майже цілодобово, щоб реалізовувати завдання, заради яких це все створено. І ми відчуваємо, як потрібна наша підтримка українцям. Команда складається зі справжніх професіоналів - це журналісти з профільною освітою і чималим досвідом. Тому є в кого перейняти досвід, навчитися і поділитися своїм. Чеські колеги допомагають нам зануритися у медіаландшафт нової для нас країни, зрозуміти медіапроцеси. За це їм велика вдячність!
- А як вам Чехія взагалі? Що хотілося б перейняти, втілити у нас, у мирній і квітучій Україні майбутнього?
- Чехія - прекрасна країна. Хотілося б відвідати її колись у ролі туристки, а не біженки. Впевнена, це різні враження. Українці зараз у такому стані, коли враження про країну перебування часто дуже суб’єктивні. Я навіть спостерігаю різницю між поглядами тих українців, які були тут раніше, і тих, хто приїхав недавно. В багатьох це - не вибір, а необхідність. Звісно, всі порівнюють свою країну і ту, яка надає прихисток. Нам є чому повчитися у чехів, безсумнівно. Спосіб життя, ставлення до природи, планети, дозвілля, родини, спорту, роботи.
У нас, до речі, є багато і спільного. Люди скрізь, звичайно, бувають різні, але мене особисто до сліз розчулює бажання багатьох чехів простягнути руку допомоги українцям. Не словом, а ділом. Вони приймали в себе в родинах українців. Багато хто живе так і досі. Ось цю відкритість і безумовне бажання допомагати тим, хто в біді, я б радила перейняти українцям. Хоча, звичайно, наші люди також незламні і щирі. І в цьому ми подібні.
Щодо способу життя - я б перейняла простіше ставлення до матеріальних цінностей, звичку приділяти увагу своєму психологічному здоров’ю, бережливе ставлення до природи. Те ж сортування сміття тут більш розвинене, є самодисципліна у ставленні до природи. Чехи дуже часто проводять вихідні з родиною, займаються разом спортом, це активний відпочинок. Тут дуже розгалужена система громадського транспорту. І люди з велосипедами їдуть на природу, скрізь є велодоріжки. Звичайно, це той досвід, який хочеться втілити у квітучій Україні. Можна жити і насолоджуватись простими речами! Можна дбати про планету, а не лише про периметр свого двору. Проте, впевнена, що українці після перемоги будуть зовсім інші.
Разом із тим, я саме та «мігрантка», яка постійно намагається довести, що в нас дома все краще )) Тут мав би бути список того, чому чехам варто повчитися в нас. Але, думаю, що за десять місяців масового досвіду життя наших жінок у Європі вже чимало сказано про медицину, освіту та якість послуг…
- У подібних інтерв’ю ми завжди просимо випускників розповісти все з самого початку: як і коли вирішили присвятити себе журналістиці, якими були ваші перші кроки в професії і що вам дав університет. Якщо можна, трохи про це.
- Перше місце моєї роботи - улюблений і рідний Запорізький національний університет. Без перебільшень, наш медіацентр назавжди в моєму серці і пам’яті. Це перші професійні кроки.
Журналістиці вирішала присвятити себе з того моменту, як вступила в ЗНУ. Протягом всієї діяльності по-різному була налаштована. Університет дав мені вміння вчитися, в ЗНУ дуже відповідально завжди ставилися до навчального процесу. І рівень викладання дійсно високий. Я ще застала ті часи, коли студенти ходили до бібліотеки і писали від руки конспекти. Завжди своїм студентам, коли сама вже викладала, говорила: будь-який університет, інститут, курси, школа дадуть вам те, що ви самі захочете взяти. Напевно, я взяла максимум, що могла, від навчання від ЗНУ. Тому вважаю, що універ дав мені дуже багато.
- Серед усіх ваших місць роботи яке найбільше запам’яталося?
- Кожне місце, де я працювала, я згадую з теплом. Справді, в мене не було поганого досвіду. Все, що не вбило, зробило мене сильнішою )) А якщо серйозно, то завжди приємно працювати з професіоналами. І завжди так виходило, що мені було на кого рівнятися. Завжди я потрапляла в коло однодумців, із якими дивилася в одному напрямку. Медіасфера – особлива галузь, вона не пробачає фальші, брехні, непрофесіоналізму. З такими якостями вистачить ненадовго.
В останні роки перед війною працювала в УДФСУ - це місце роботи також назавжди в моєму серці, прекрасні колеги і тільки позитивні спогади про Ірпінь. Окремий важливий досвід у Першій дитячій телешколі - це робота з дітками, складна і цікава водночас. Люблю проєкти з Videoproduction - викладати практичні дисципліни, створювати візуальний контент. Наукова галузь - назавжди зі мною, де б я не була.
Але все це зараз на паузі. Отримую новий досвід. Особлива тематика і проблематика, специфічна аудиторія. Допомога й інформаційна підтримка українців - головне, що турбує і чим наша команда живе щодня і щоночі. Навряд чи колись забудемо цей складний період. Це необхідність: треба бути корисними і сильними для тих, хто потребує допомоги, і для себе так само. Країни, які нас прихистили, і люди, які нам так безмежно допомагають - у Чехії чи будь-де у світі, не повинні думати, що українці - слабкі й немічні люди, які прийшли і тільки чекають на допомогу. Зараз скрізь нелегко. І те, що прості люди згуртувалися і надають нам підтримку, просто безцінно.
- Ви любите медіасферу – і працюєте в ній, і досліджуєте…
- А це взаємно )) Медіасфера для мене - спосіб життя. Це не просто професія чи робота, де працюєш вісім годин, приходиш додому і виключаєш мозок до наступного ранку. Це треба любити, з цим треба ще вміти жити так, що коли вже все ненавидиш, то все одно без цього вже не можеш. Звичайно, за всі роки я проходила різні стадії: і піднесення, і вигорання, коли ти розумом усвідомлюєш, що треба зупинитися, що ще є родина, якесь дозвілля має бути, але занурюєшся в роботу і працюєш. Але так виходить, що знов і знов повертаюся - навіть коли я вирішувала йти з медіа, ця галузь сама мене знаходила. Я вже не сперечаюся з долею.
Щодо досліджень, маю наукове звання кандидата наук із соціальних комунікацій. У 2013 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Комунікаційні аспекти організації відеоряду в сучасному інформаційному телемовленні», написану під керівництвом професорки Інни Леонідівни Пенчук. На сьогодні вийшло вже близько двох десятків моїх наукових статей…
- Чи сприяє журналістська робота особистісному розвитку?
- Безумовно. В моєму випадку так складається, що професійне й особисте існують в одній площині. Не впевнена, що так має бути. Але з цією професією не у всіх і не дуже виходить по-іншому.
- У вас є досвід викладання журналістської майстерності, зокрема дітям. Що в характері молодої людини є найголовнішим для успішного освоєння професії? Це повинна бути певна вроджена риса чи щось, що можна прищепити в процесі навчання?
- У молодого покоління, в принципі, зараз особливе сприйняття дійсності. Дуже захоплююсь вивченням теорії поколінь. Чітко розрізняю покоління X, Y, Z, вже незабаром будемо співіснувати і співпрацювати з поколінням альфа. Прищепити, розвинути навички, звичайно, можна. Журналістика - це ремесло. І навчитися можна всьому. Інша справа - чи буде людина це все любити.
Мій досвід медіатренерства у зовсім юних дітей в Першій дитячій телешколі, а також викладання у студентів, свідчить про те, що навчитися і бути професіоналом у медіагалузі теоретично можна, якщо мати наполегливість і бажання. Але маємо безліч прикладів того, коли, здавалося б, досить талановита людина не йде після навчання працювати в медіа. Ми бачимо, що молодь зараз взагалі не налаштована працювати там, де не хоче. Єдина запорука успішного освоєння професії для молодого покоління - це любити справу, якою вони займаються. Вони просто по-іншому не роблять. Завжди, коли працювала зі студентами, вже з молодших курсів визначала на око, хто буде працювати в медіа в майбутньому, а хто - ні.
- Що б ви порадили чи побажали студентам і викладачам нашого факультету?
- Звичайно, перше, що хочеться сказати, це слова вдячності викладачам. Вдячна за працю кожному викладачеві, який вкладає душу у свою роботу! Знаю, це не завжди легко (оскільки мала честь бути не тільки студенткою, а й колегою багатьом викладачам на нашому факультеті). А особливо зараз, коли освітяни тримають свій фронт - дуже важливий, необхідний для нашої держави. Освічена молодь - майбутнє розвиненої країни.
Абітурієнтам хочеться побажати, щоб ішли навчатися дійсно за покликом, а не тому, що батьки сказали, чи тому, що престижно мати диплом якоїсь спеціальності на чиюсь суб’єктивну думку.
Незважаючи на труднощі і справжню біду, в якій зараз опинився народ України, я щиро бажаю, щоб ми здолали всі перешкоди і кожен був на своєму фронті важливим і корисним на шляху до спільної перемоги! Ми - всі разом і кожен окремо - своїми справами робимо все можливе, аби наша країна вистояла. І тому я бажаю сил і наснаги в цьому і викладачам, і студентам, і батькам, і колегам, і нашим захисникам! І щоб настав якомога швидше день перемоги!
- Щиро вдячні за інтерв’ю! Подальших успіхів, удачі, всього доброго!
Кафедра журналістики
Кафедра соціальних комунікацій та інформаційної діяльності
На фото:
- В редакції видання «ProUkraїnu».
- Улюблений творчий колектив.
- Учасники журналістського проєкту для українців у Чехії.
- Перше місце роботи - навчальна лабораторія журналістики в ЗНУ, студентське телебачення.
- Робота в Першій дитячий телешколі. Разом із докторками наук Інною Леонідівною Пенчук, Вікторією Анатоліївною Ковпак і юними вихованками.