На факультеті журналістики відбулася зустріч із випускницею Оленою Каптюх, яка працює власним кореспондентом у Запорізькій області від загальноукраїнського інформаційного телеканалу «Ми - Україна».
Захід проходив у змішаному форматі. В аудиторії були присутні першокурсники Карина Бадьора, Катерина Бутенко, Вероніка Ведмідьова, Марія Гридасова, Ярослав Івженко, Еліна Кошовець, Анастасія Несен, Софія Савченко. З викладачів участь оффлайн узяли декан факультету доцент Віктор Костюк, доценти кафедри журналістики Юрій Костюк і Мирослава Чабаненко. Онлайн до заходу приєдналася старша викладачка Тетяна Рогова з рештою студентів академічної групи 6.0612-2ж. Технічний супровід допоміг організувати інженер мультимедійної аудиторії Сергій Демиденко.
Гостя відповідала на підготовлені студентами запитання, ілюструючи розповідь відео зі своїми телевізійними роботами. Вона також провела невеличкий майстер-клас, спрямований на розвиток журналістського мислення, вміння приймати вдалі професійні рішення на місці події, зокрема щодо взяття коментарів. Щоб показати майбутнім працівникам медіа, як правильно спілкуватися під час підготовки матеріалу, Олена влаштувала імпровізоване експрес-інтерв’ю з одним із викладачів.
Нижче пропонуємо скорочену стенограму цієї корисної розмови.
***
- Чи варто намагатися висвітлити подію цікаво, не як більшість ЗМІ, але залишаючись при цьому у межах професійних стандартів?
- Скажу відразу: так, потрібно відрізнятися від інших! Це ваше професійне обличчя, щоб вас запам’ятовували, щоб ви не були сірою масою. Розумієте, якщо ви приїжджаєте на якусь подію, скажімо, приліт ракети, з вами приїжджає ще 5-10 груп із різних ЗМІ. Буває й більше, коли іноземні журналісти поруч працюють. І вам треба конкурувати з усіма. Як би це не здавалося дивним, ви маєте відрізнятися. А для цього слід шукати невеликі деталі, треба вміти помічати якісь конкретні моменти, яких не бачать інші.
Наведу приклад. Коли стався приліт по вулиці Незалежної України і був пошкоджений будинок, звичайно, зйомки там проводила маса представників ЗМІ. Зрозуміло, що більшість журналістів спілкувалися із більш-менш тими самими людьми: це потерпілі, які залишалися на місці події і були в змозі щось говорити. Ясно, що такі синхрони будуть частково повторюватися за змістом. Іноді людина не хоче по кілька разів розповідати те саме - одному журналісту розповіла, іншому роздратовано відмовляє. Тому вам потрібно знаходити щось цікаве, уникати банальних запитань. При цьому ви можете почути закиди від мешканців на кшталт: «Ви наживаєтесь на нашому горі!». Запам’ятайте назавжди: є рятувальники, які роблять свою роботу, є поліцейські, які роблять свою роботу, медики роблять свою, а ви - журналісти - туди приїжджаєте робити свою роботу. Ви за законом маєте на це право!
Останній приліт. Звичайно, купа камер, юрба журналістів, які намагаються щось виловити, зробити сюжет про це нещастя. Що робимо ми? Ходимо з усіма, однак робимо сюжет, який трохи відрізняється. Якщо пам’ятаєте, з тієї ночі в інтернеті поширювалось відео про дівчину, яка довго просиділа під завалами, зробила всім відоме селфі. У ДСНС було відео, як її витягають звідти. Ці «жирні» кадри пішли тоді по всім ЗМІ. Ця дівчина мала досить яскраву зовнішність, її було легко помітити серед інших і я дуже легко її знайшла. Підходжу до неї і пишу інтерв’ю. Таким чином, в мене вже була коротка історія, як вона сиділа там, як її витягали, а також інтерв’ю від першої особи, в якому вона розповідала, що сталося. Це вже не просто інформаційне повідомлення про приліт ракети, а історія! Завжди цікаво, коли є конкретний персонаж, герой оповіді, як у книжках, тільки тоді ваш сюжет буде «чіпляти».
Ми зробили ексклюзив. Коли вже збиралися їхати на базу монтувати, я випадково побачила, як ця дівчина (а минуло вже кілька годин, вона відійшла трохи від стресу) підходить до одного рятувальника і запитує: «Це ви?!!». І я розумію, що це саме той рятувальник, який її витяг! Він плаче, вона плаче. Звичайно, ми починаємо знімати цю зустріч.
Помічайте деталі! Це круто, коли ви навчитесь помічати те, що залишається поза увагою інших журналістів!
Після вибуху в когось із мешканців будинку випраний одяг, який сушився на балконі, викинуло на дерева. Красномовна деталь, ми взяли її в сюжет. Ще ми бачили, як комунальники прибирали на місці події і замітали фотографії людей, просто в смітник викидали! Ми беремо цей кадр. Що запам’ятають телеглядачі, що їм найдужче вріжеться в пам’ять? Не те, що прилетіла ракета! Вони запам’ятають одяг на деревах і як замітають фотографії! Ось такі деталі дуже важливо включати в сюжет, тоді він відрізнятиметься від десятків інших із тією ж самою загальною інформацією про факт прильоту і його наслідки. Можна підійти до якогось очевидця, запитати щось дуже конкретне саме про цю людину, щось, можливо, незначне, але ця деталь вже відрізнятиме ваш матеріал від інших...
- Чи потрібно заздалегідь створювати план, бажану схему майбутнього матеріалу, чи краще покладатися на обставини і робити «як вийде»?
- Повірте, скільки б ви не вибудовували план, ніколи не вдасться точно йому слідувати! Звичайно, коли ви їдете знімати певний сюжет, наприклад, про те, як живуть у шелтері, чи в готелі, переселенці, то у вас є якийсь певний намір. Редактор дав завдання підготувати матеріал, як вони там живуть. Кого ви будете розпитувати, хто буде героями вашого матеріалу? Насамперед переселенці, волонтери, працівники готелю, звичайно. Коли ми їхали на подібний сюжет, ми планували спочатку поговорити з людьми, які там поселилися, а далі, як я говорю своїй операторці Дарині Зиряновій, як піде - тобто орієнтуємось на місці. А на місці ми виявили, що з недавно зруйнованого будинку туди вселилася лише одна людина, інші пороз’їжджалися по родичам. І ми цієї людини не виявили, саме кудись пішов цей чоловік. Що робити? Можна було створити сюжет про цей шелтер взагалі, але ми подумали, що це буде скучно. Ми зайшли на кухню і побачили там колоритного іноземця, який готував їжу. Поцікавились, хто це. Виявляється, якийсь бельгійський кухар, який за власною ініціативою приїхав допомагати українцям! Ми робимо сюжет про нього - розпитуємо, як йому українська кухня, чому новому він тут навчився, хто його вдома чекає, дізналися ще купу подробиць, все це скомпонували. Знайшли подібний випадок в іншому місті - там був чоловік із Японії, і зробили цікавий сюжет про іноземців, які допомагають людям в Україні. Ось вам приклад того, як планували одне, а вийшло інше; так зазвичай і відбувається, це класика.
- Коли потрібен коментар якоїсь особи і журналіст придумує запитання, чи потрібно міркувати над можливими варіантами відповіді, намагаючись передбачити її?
- Ви завжди будете міркувати над цим. Наприклад, вам потрібно поговорити з людиною після обстрілів. Є два варіанти: або вона відмовиться, або щось таки скаже, так? В другому варіанті, що вона може сказати? О боже, це було так страшно, такий удар тощо. Наче це наперед зрозуміло. Однак, одного разу в мене було завдання зробити репортаж про грошову компенсацію родичам загиблих. І ось ситуація: загинула старенька мати, залишилася донька; мати проживала в квартирі, яка тепер зруйнована, документи всі згоріли. Питання: чи має право донька отримати від держави компенсацію на квартиру, яку вона мала успадкувати від матері? Я знайшла цю жінку. Зрозуміло, що я вже наперед уявляла собі сюжет. Якщо в сюжеті є проблема, як у цьому прикладі, слід починати його з розмови з головним персонажем і від цього вже «танцювати» далі, тому я і планувала відразу дати кадри з цією жінкою. Зрозуміло, що я продумувала запитання, однак мені потрібна була конкретна відповідь. Мені потрібно було почути від неї для сюжету, що вона скаже: «У мене двоє дітей, я вчителька, грошей немає, хочу отримати компенсацію». І переді мною постало завдання побудувати своє запитання так, щоб ця людина конче сказала подібну фразу. Яким воно мало бути? В жодному разі не таким, що передбачає коротку відповідь «так» чи «ні»! Щоб відповідь пролунала яскраво, краще злегка розхитати людину емоційно, щоб вона відповіла трохи на нервах. Наприклад, запитати: «Що вам - дорослій людині, яка працює, - дасть ця компенсація?» Подібне формулювання провокує на обурення. Реакція радше буде такою: «В сенсі - що мені дасть ця компенсація?!!! Я проста вчителька, в мене немає грошей купити собі таку саму квартиру, як була в матері». Саме це нам і потрібно - саме ця думка, висловлена виразно і яскраво. Я знаю, що це скидається на психологічну маніпуляцію, однак у результаті я отримала відповідь, яка мене влаштувала, підійшла для сюжету.
Так що продумувати треба, але неможливо передбачити все повністю. Інколи несподівано з відповіді випливає другий сюжет. Як було, коли я брала коментар в людини, яка втратила житло, а виявилося, що її ще й недавно обшахрали в інтернеті. Уважно слухайте, що вам кажуть, і сюжети будуть у вас просто під ногами!
- Як спілкуватися з людьми, щоб вони розговорилися і вільно повідомили потрібну нам інформацію?
- По-перше, ви маєте бути привітними, незалежно від того, подобається вам особисто людина, з якою ви говорите, чи ні. Спочатку задати низку легких і приємних запитань, щоб людина відчула себе з вами «на одній хвилі». Можливо, навіть тупих запитань, які нікуди не підуть, якщо чесно, але вони налаштують співбесідника на нормальне спілкування. Після цього можна вже задавати гострі запитання, дійсно потрібні для матеріалу. Але запам’ятайте назавжди: людина завжди щось приховує і ваше завдання - витягти це з неї.
Обстановка може впливати на спілкування. Але журналіст повинен впевнено поводитися скрізь - навіть беручи інтерв’ю у якогось високопосадовця в його кабінеті, де той почуває себе господарем! Ви повинні добре усвідомлювати, що чиновник живе на гроші з податків, які платить народ. Проблема практикантів-початківців у тому, що вони, як правило, бояться щось запитати, вибачаються за свої запитання. Такого не робіть! Ви можете попросити хіба що уточнити якусь літеру в його прізвищі і все. Ви йдете до нього, щоб він вам відповів, куди витрачені наші з вами гроші, тому більше впевненості в тому, що ви робите! Обстановка для мене особисто не має великого значення: ми і на дахах знімали, і в ямі, і в кабінетах чиновників, і в суді, де завгодно. Це не головне. Головне - тримати в голові, що вам потрібен коментар!
Якщо ви готуєте матеріал на скандальній темі, скажімо, якесь незаконне будівництво, зрозуміло, що ви маєте бути підготовлені. Тоді, перш ніж брати коментар, у якому ви сподіваєтеся почути певні скандальні факти, треба роздобути документи, підтвердження, звернення людей тощо. У мене одного разу була така ситуація, коли лікарі однієї лікарні побили пацієнта. Я попередньо дістала відеозапис, однак лікарям про це спочатку не повідомила. Записала коментарі і лише потім показала відео. Мене дуже просили переписати коментарі після цього, обіцяли, що більше не будуть брехати, але було вже пізно.
- Наскільки важливий у журналістиці людський чинник? Іншими словами, що ніколи не зможуть робити замість людей журналісти-роботи?
- Наприклад, стендап за кермом вони не запишуть )) Одного разу, коли злочинці викрали людину, поклали в багажник авто і так вивезли, мені спала на думку ідея, що ми почнемо сюжет із того, як я закриваю багажник, сідаю за кермо, їду і розповідаю: «Ось цією дорогою вони їхали…» і так далі. Мені дуже сподобався цей прийом. Пізніше, коли ми поїхали до Степногірська (де немає ані газу, ані води вже десятий місяць, світло дають по кілька годин на добу), щоб розповісти, як виживає місто, я повторила цей прийом. Я вирішила, що якщо просто стати і розповідати, це буде нудно, і я запропонувала операторці зняти розповідь про місто наче дорогою туди. Все, що нестандартно, чіпляє і краще запам’ятовується.
Коли ви опиняєтеся на місці події, ви можете вийти і де завгодно писати стендапи. Але моїм завданням було пояснити, де ми знаходимось і в чому небезпека. Степногірськ умовно поділений на дві частини. Ми обрали таку точку, щоб показати і ту частину, де ми знаходились, і другу. Стендап - це «фішка» сюжету, елемент, який має привернути максимум уваги. Бачите, що місцева жителька продає овочі. Можна так і сказати: «Ось людина продає овочі». А можна вказати на те, що в неї в пакетах все! З тієї причини, щоб треба дуже швидко все схопити і забрати у випадку тривоги, і тікати. Тобто ця деталь тут надзвичайно цікава тим, що показує, що людина завжди готова бігти. Таким чином ми підкреслюємо атмосферу Степногірська!
Все це приходить із досвідом. Ви не відразу будете робити репортажі, від яких глядачі не зможуть відірватися. Вам треба навчитися робити коротенькі історії про звичайних людей. Вам можуть чиновники розповідати про якусь ідеальну картину, про те, що туди, приміром, возять воду, продукти, але правду, як воно є насправді, розкажуть тільки прості люди. Ви повинні самі помічати важливі деталі - наприклад, що люди беруть воду з криниці на чиємусь приватному подвір’ї. Ось такі невеличкі епізоди - і є життя! Їх життя, яке вам потрібно показати. Ви повинні відчувати себе ніби «в їх шкурі», розумієте? Якщо вони приготували, наприклад, борщ на своїй «буржуйці» і пропонують вам, то скуштуйте цей борщ, причому краще зняти це на камеру і сказати: «Ум-м-м, смакота!». Тобто ви маєте стати наче одним із них, щоб зрозуміти, чим вони живуть, заодно і глядача зануривши у їхню реальність. 
З іншого боку, ви маєте залишатися об’єктивним журналістом, зберігати витримку - скажімо, не піддаватися загальній паніці.
Повертаючись до вашого запитання… Не зможе робот відчути те, що відчуває журналіст-людина, коли фотографію замітають у смітник! Не зможе збагнути, чому іноді, коли з-під завалів дістають домашню тваринку, це хапає за душу не менше, ніж коли дістають людину. Журналіст повинен залишатися хоча б наполовину людиною, здатною до емпатії, звичайних почуттів, попри всю технічність професії.
- Чи слід приховувати (не обнародувати) якусь інформацію, яка стала відома журналісту, але, на його думку, зашкодить суспільству?
- Якщо це військовий час, то ви розумієте, що йде багато інформації, яку не слід поширювати. Якщо обстрілювали станцію, наприклад, а прилетіло в будинок, ви не можете підкреслювати в сюжеті, що станція стоїть непошкоджена…
- Чи слід поширювати інформацію, яка може якимось чином образити певну частину населення?
- Дивлячись яку частину населення. Якщо мова про чиновників, я тільки за )) Або якщо це якісь там попи, які ґвалтують дітей. Якщо ви боїтеся когось образити, спробуйте поставити запитання інакше: а якщо я не обнародую здобуту інформацію? Можливо, це буде більша проблема? Подивіться кінофільм «У центрі уваги». Коли журналісти розслідували справу церковників, які здійснювали злочини проти дітей, юристи у них запитували, навіщо вони піднімають цю тему, адже вона може когось психологічно травмувати. На що журналісти відповідали, що приховати - набагато гірше, ніж показати. Зрозуміло, що якщо якась конкретна родина не бажає, щоб про неї знімали репортаж, і це ніяк не вплине на суспільство, не знімайте. А якщо це глобальна проблема, скажімо, пообіцяли виплатити великі суми людям, які втратили свої будинки, і не виплачують. Це ініціатива чиновників і вони повинні відповідати за свої слова, виконувати обіцянки. Якщо виплат насправді немає, замовчувати не слід.
- Чи треба викидати з інтерв’ю «зайві» відповіді, які здаються журналісту непотрібними, недоречними?
- Завжди так роблю )) Уявіть собі: у вас на дві хвилини сюжет, а людина говорить 40 хвилин і не збирається зупинятися, хоча у вас плівка вже закінчується. Що робити? Ви просто маєте чітко знати, що саме вам від неї потрібно. Все, що не потрібно, викидайте.
- Журналістам часом притаманна різка поведінка. Це добре чи погано?
- Журналісти - також живі люди, можуть іноді під настрій бути різкими, реагуючи на тих, хто заважає їм працювати. Однак слід пам’ятати, що людина, яка вам нахамила, приміром, може бути чимось цікава для сюжету. Тому краще в таких випадках стримуватись і переводити розмову в спокійне конструктивне русло. Одним словом, налаштовуйтесь на позитив, навіть знімаючи важкі сюжети. Не всі розуміють, що ми за законом маємо право працювати будь де і виконувати свої професійні обов’язки, подобається це комусь чи ні.
- Важливі події іноді стаються несподівано. Як вам вдається бути завжди готовими виїхати на місце і працювати там? Як швидко зібратися на завдання?
- Треба морально завжди бути готовими виїхати. Фізично це не завжди можливо, але ви навчитеся збиратися швидко. Ваші гаджети завжди мають бути зарядженими, це основне. Машина (якщо ви за кермом будете) заправлена. І завжди має бути напоготові сумка чи рюкзак із потрібними вам речами, які вам обов’язково знадобляться. На виїзді половину часу ви можете витрачати на каву і роздуми над сюжетом, але іншу половину ви будете бігати так, що… Забудьте про високі підбори. Але на всяк випадок краще мати з собою також і речі для офіційної обстановки (наприклад, влітку я вожу з собою в машині піджак на вішалці)…
- Як часто ви стикаєтеся з випадками корупції в журналістиці під час роботи?
- Мене ні разу не намагалися підкупити, якщо ви про це. У журналістиці у вас буде ім’я, репутація. Якось мені розповіли, що одні люди намагалися дізнатися через когось, чи це можливо - мене підкупити, і дістали відповідь, що неможливо.
Ви повинні розуміти, що якщо ви погодитесь, ви можете потрапити в пастку. Цей момент можуть задокументувати і потім сказати, що ви - продажний журналіст. Все, ви свою репутацію втратите назавжди. Тому ці гроші не варті того, щоб їх брати. Конкуренція в журналістиці висока, а хороша репутація на центральному телебаченні напрацьовується дуже важко.
Підготовлено кафедрою журналістики